Сплять зірки і місто все спить,
А серце моє болить і болить.
Воно розривається болем, журбою:
Я вже ніколи не буду з тобою.
А ти і не знаєш, що я захворіла,
Тобі про хворобу сказати не вспіла.
Тепер я прикута до тебе душею,
Коханням своїм, тугой своєю.
Ти й не помітив сяйво в очах,
Ти душу мою тримав навіть в снах,
Ти з дикої кішки зробив кошеня,
Ти розчинив в собі моє «я».
Потрібно вилазити з цієї безодні.
Та крила поламані тобою сьогодні:
Ти небо забрав, відвернувшись від мене,
Такої, як я, сказав, що не треба.
Та серце моє ти не відпустив –
Міцно тримаєш. І душу схопив.
А я не вмію без тебе літати.
Навіщо тобі мене так карати?
Та я нагадаю про себе тобі:
Літом я буду росою в траві,
Осінню листям з дерев опаду,
В травні теплим дощем я впаду.
Можливо згадаєш і прийдеш можливо.
І спогади в серце прийдуть тужливо.
Та крила мої вже не будуть літати –
Мертва душа розучилась кохати.
03.07.2007 року
