11.09.2012 18:54
-
249
    
  7 | 7  
 © Каранда Галина

Осінь вже потроху золотіє...

Осінь вже потроху золотіє...

з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»

Осінь вже потроху золотіє,

Вигляда крізь віття неба синь.

Сумно мрія відлітає в ірій

І шепоче: «Кинь мене… покинь…»

Лине птахом з рідного гніздечка.

Чи ж іще повернеться коли?

Подих перехоплює вервечка

Снів несправджених, що знов приходять в сни.


Осінь тихо губить позолоту.

Де була краса – іржа за мить…

І минулі радощі й скорботи

Падають під ноги з верховіть.

Тільки вітер вірить ще наївно,

Бо з весни заплутався в думках:

Щастя – є! А щоб було не зимно,

Гнізда кинуті колише на гілках.



Лубни, 11.09.12

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.09.2012 22:15  Тетяна Белімова => © 

Дуже-дуже сподобалося! І про сни, і про птахів перелітних. Така спокійно-меланхолійна замальовка вийшла.

 12.09.2012 20:16  Оля Стасюк 

так сумно...(

 12.09.2012 16:34  Недрукована => © 

Дуже гарно!
Ще одна мрія відлітає в осінь, це сумно...
Про сни особливо гарно сказали.

 12.09.2012 13:11  Андрій Гагін => © 

Дуже, по осінньому, гарно! )

 11.09.2012 22:39  Деркач Олександр => © 

Гарно!

 11.09.2012 22:25  Ірина Затинейко-Михалевич 

дякую за осінні вірші - обожнюю цю поетичну пору!!!

 11.09.2012 20:31  Лідія Яр => © 

про радощі і скорботи, що з верховіть падають-зачепило.
Гарно дуже про осінь...і не тільки.

 11.09.2012 19:01  Тетяна Чорновіл => © 

Гарна сумовита осінь! Чудовий вірш! Правда, гнізд ще не видно, та час швидко минає...