03.10.2012 16:08
-
223
    
  3 | 3  
 © Крісман Наталія

Стежками неповернень

Так невблаганно час цей одцвітань

На люд і землю котиться щороку,

Людська свідомість незбагнену грань

Щоразу пізнає новим уроком.


Пора зітхань, багрянцю і журби

За тим, що вже в минулого у власті,

І ми якісь приречені, якби ж

Могли на мить спинити плин у Часу.


Шляхами неповернень йде душа,

Хоча, бува, і бродить манівцями.

Так важко промовляти нам "прощай",

Та більш нестерпно - все життя сліпцями


Іти стежками вічних одкровень,

Якими небеса нам сиплять щедро,

І не прозріти навіть в білий день,

Й ногами не відчуть земної тверді.


Щось одцвіло, а інше - ще в зерні

Чекає, щоб воскреснути з дощами,

І новий пагін виплекать в борні,

Який проткне собою навіть камінь.


Колись і ми, як літо, одцвітем,

Пожухлим листям канемо у Лету...

Залишмо тільки те, що нам святе,

Аби колись воскреснуть новим злетом!

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.10.2012 18:30  Тетяна Белімова => © 

Неперевершено! Суть осені, виявляється, можна виразити словом!

 03.10.2012 16:24  Бойчук Роман 

Дуже гарний вірш! Спонукаючий до своєї корисності в цьому і так досить короткому житті!!! БРАВО!!!