Самотній Голосіївський ноктюрн
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Торкають ніч захмарену тополі,
Розхитуючи гострі відчуття.
Їх шелест не збагнувши до пуття,
Десь вітер стих в небесному роздоллі,
Листки осінні розтрусив лиш долі.
Шелесь! Шелесь…. – те що було колись
Погойдують в колисці часу крони.
Не згодні КАРдинально, мчать ворони
У голосні крилаті перегони,
Бо вже світанням хмари зайнялись.
Достиглим жолудям падучу візу
Виписують розвихрені дуби
У лоно Голосіївського лісу.
Відлунням ночі стиглої габи
Лиш стукіт сподівань: – Аби… Аби…
Самотній місяць вмити кругле личко
Спустився в глибину озерних плес,
Протяжно затягнув бездомний пес
Для нього серенаду невеличку
Й раптово серед срібних тіней щез.
Над лісом Голосіївським світання
Убрало віти в птаства голоси.
Туман заплакав краплями роси,
Бо між багрянців хмарної краси
Зітхнула тихо ночі мить остання.
