Тетяна Чорновіл РУСАЛКА
Русалкою пірнає в бризках сну
Осіння ніч у неба глибину,
Пульсуючими зорями вагітну,
Квапливо знявши сукню оксамитну
В сиво-зелених сплесках полину.
Чекай, твій сон легесенько торкну,
Хай заснує магічну суть тендітну.
Не я! То ніч у терпкість сріблошитну
Русалкою пірнає.
Чого б це відчувала я вину?
Сам заблукав за зоряність рясну,
Ступив у виру хитрість непомітну.
Ні… Ні, не я ласкавій звабі квітну.
То ніч, згубивши сукню затісну,
Русалкою пірнає.
11.10.2012 19:32 Мар Мишка => © |
 Гарно! Неймовірно! |
11.10.2012 19:21 Лиана |
 ЧАРІВНО ! |
11.10.2012 00:38 Лідія Яр => © |
 цікаво і позмісту, і те як написано...класно |
10.10.2012 20:01 Каранда Галина => © |
 а я так зрозуміла, що то Ви всю вину якусь звалили на вагітну ніч!))) |
10.10.2012 20:01 Деркач Олександр => © |
 Красиво, навіть місцями сексуально, Вас останнім часом тягне на ірреальне))) |
10.10.2012 18:30 Оля Стасюк |
 Як Ви гарно все описали) Це я уявила по-іншому - прилетіла ніч, перетворилась в русалку, задушила, втопила і полетіла далі. |
10.10.2012 17:06 Тетяна Белімова => © |
 Поезія із натяком на містичність, і цим натяком, недомовленістю приваблива! Як завжди, вражає персоніфікація. Образи ночі й русалки - чудові, вони споріднені отим ірреальним. |