Трішечки більше
Це трішечки більше, ніж просто стосунки,
Коли чай з молоком у ранковім тумані,
Коли на щоках ще горять поцілунки,
Коли важко так сказати «кохаю».
Це трішечки більше, ніж просто розмови.
Коли кожне слово б’ється, як серце,
Коли його голос п’єш знову і знову
А у дар віддаєш усю себе.
Коли сіре небо плаче туманом,
А чорні дерева біжать, ніби винні.
Коли забуваєш про дощ і світанок
І про те, що комусь щось повинні.
Це трішечки більше, ніж «Привіт» — «Добрий вечір».
Коли дотик губ прилітає на скроню.
І ніжні до болю обійми, а плечі
Самі скинуть одяг у сильну долоню.
Це трішечки вище, ніж банальне «назавжди»
Коли шепіт листя тремтить під ногами.
І ти ще не знаєш, чи це все насправді
Й тихенько, на вушко «Завжди буду з Вами…»
Це трішечки більше, ніж всі проти тебе.
А просто тому, що ніхто це не знає.
І стукіт тихенький десь рветься між ребер,
А серце не винне. Воно просто кохає.
Не винний ніхто. Так мало би бути.
Написано десь на клаптику Долі.
І нам не дано цього якось забути
Та й не потрібно. Ми вже готові.
Це трішечки більше, ніж просто стосунки.
Ніж до незмоги буденне «Люблю» і «Сумую».
Коли ти чекаєш крихкого цілунку.
А натомість й назавжди… Себе подарую!
Одеса, 14 жовтня 2012 р.
