Тетяна Чорновіл ГОЙДАЛКА
Ну й гойдалку нам тато
Надумав приладнати
На гілці груші дички!
Летять, мов птахи, коси
У літо стоголосе!
Гойдаюсь аж до нічки!
Лиш серце в грудях тьохне,
Та гілка скрипом стогне
З-під гойдалки ривками.
А осінь недалечко
Притрушує вервечки
Опалими листками.
В дитинства дні безхмарні
Все кличуть смутки марні
За осені стіною.
Ледь спомин той збагнувся,
Скрип груші захлинувся
Туманів густиною.
25.10.2012 19:51 Сашко Новік |
 чудова гойдалка. я то в них розбираюсь))) |
25.10.2012 19:41 Тетяна Белімова => © |
 Чудово! Таким щирим дитинством війнуло! Так і собі захотілося гойднутися на тій гойдалці!!! |
25.10.2012 19:39 Каранда Галина => © |
 чудово. Перше, що я зробила в дворі, коли в Лубни приїхала - почепила гойдалку. У сусідки є чоловік в домі, і четверте дитя народилося... а гойдалки - немає... Я - за гойдалку!) класний вірш. |
25.10.2012 16:51 Оля Стасюк |
 я КОЛИСЬ ОБОЖНЮВАЛА ГОЙДАЛКУ! Могла просто годинами кататися. А зараз якось відвикла...( Супер. |
25.10.2012 16:30 Деркач Олександр => © |
 Сподобались сумні, але приємні спогади... |
25.10.2012 15:36 Суворий => © |
 Це вже Ваша друга гойдалка |