Їх надто багато ...
Їх надто багато їх зовсім немає
Лиш змішане світло крізь тіні завіс
Самотньо і пусто від краю до краю
А вітер з собою лиш холод приніс
У мозок впиваються тисячі шпильок
Чекають вчорашні забуті "але"
Годинника серце вистукує вирок
Немає хорошого дайте хоч зле
Розміреність вдихів збиває із думки
Мурашки по шкірі а отже жива
Наснилися очі і губи і руки
Не плач бо дощем навіть це позмива
Засни щоб наснилось не спи не так страшно
В розбите люстерко хоч раз подивись
Є дещо таке що назавжди лиш наше
Не дітись нікуди я ти вся наскрізь
