Каранда Галина Укотре я на шмаття рву піввірша...
Укотре я на шмаття рву піввірша,
Аби ніколи вже не дописати.
В моїм ефірі тиша… тиша… тиша…
І я боюсь цю тишу налякати.
Лиш білим шумом шавкотять печалі,
Приглушені, тривожні та далекі,
Вихоплюючи іноді невдалий
FM-вітрами вихоплений клекіт.
І знову – два рядочки, - і порвала,
Аби, не дай Бог, щось та й не збулося…
І рима так приречено зітхала,
Заплутуючись сумом у волосся…
Лубни, 18.11.12
19.11.2012 19:54 © ...  |
19.11.2012 19:21 © ... |
всім дякую за відгуки! |
19.11.2012 18:43 Тетяна Белімова |
 Галю! Дуже гарна й щира поезія! Ви залучили цього разу FM - це й осучаснило і унаочнило Вашу думку! |
19.11.2012 18:35 Наталя Данилюк => © |
 Гарно!..Надзвичайно вдало передано емоції ліричної героїні!Вірш,як оголений нерв!.. |
19.11.2012 14:33 Сашко Новік |
 Гарно, сподобалось |
19.11.2012 12:49 Володимир Пірнач => © |
 Крутяк! |
19.11.2012 00:24 Зав`ялова Валентина => © |
 Сумно. Нагадує Гоголя, Мертві душі, т.2... |
18.11.2012 23:48 Лідія Яр => © |
 Шикарно! А два останні рядочки, то взагалі -супер |
18.11.2012 23:28 Деркач Олександр => © |
 От митці-поети, навіть із пошматованих, і всього лиш із піввіршів, навіть із двох рядочків, і то умудряються ШЕДЕВРИ створювати...(замітили кавичок-смайликів не поставив - значить серйозно) |
18.11.2012 23:18 Тетяна Чорновіл => © |
 Дуже гарно і журливо! А може все таки не варто рвати? |