тривірш
Важко сказати, але з того і в розпачу я.
/LXXV, Катулл/
1.
але весь світ неначе з глузду з"їхав -
немов уперше вгледів божий день
і в честь такої дивної події
улаштував бучний собі бенкет:
із тріскотом прикрасив усе небо
у феєричні квіти вогняні,
кругом пісні і музика, і танці,
і конфеті злітає із пітард -
танцюють всі, гримить вирує свято!
як спритно крутить сальто акробат!
жонглер жонглює бубнами на дибах
і полум"я видихує індус...
закреслений стрічками серпантину,
чужий тут зовсім світу і собі.
2.
байдужим оком дивишся на дійство,
у в реготанні світу бачиш гріх
і зробиш крок невірною ходою,
вузеньку стрічку знімеш із плеча
і першу-ліпшу дівчину обнімеш
і поведеш, стуманений, в танок.
хитнеться світ, на вихолцях злетить він
й, наблизившись, лелітками сипне,
знов сміхуном підійметься угору,
розкриє рот й покаже язика,
й вмить повернеться, чорний аж від люті,
ногою лусне в пику що є сил -
і ти летиш, планер ущент розбитий,
пікіруєш точнісінько у твань...
3.
підіймешся обдертий, весь у крові,
посеред світу зморений шарпак
і - йдеш! ідеш нерівною ходою,
штовхаєшся у натовпі людей.
але як всі у часі лише скнієш,
у всесвіті з собою сам на сам,
коло грудей тремтячими руками
ховаєш свічку спогадів і мрій.
в душі плекаєш віру і надію
у кращий побут, ситий і п"янкий... -
все йдеш вперед, скрутив в минуле шію,
надибуєш на бруд і на брехню...
і шаленіють забавки й розваги
у Всесвіті, в полоні у пустот.
1996-97рр., 2011-12рр.