...мандрівник у безодні мовчання...
з видінь
з запитанням в очах,
опромінений місячним сяйвом,
у чеканні чудес,
мандрівник романтичної мрії
запитав у безмовних світів,
не спиняючи рух свій
у замкнутім прОсторі будень...
- ...хто ж мені відповість,
де свідомість?
де честь?
де кохання?
ідеальнеє де?..
і навіщо душа,
що безсмертна
у смертному тілі?..
правда, чи ні
те, що ми всі ніхто і ніякі?
і навіщо,
чому всі літа наші -
кульки кришталю прозорого,
що розбились
і з них
висипається регіт,
знущання і глум
над нікчемним життям,
що здавалось потрібним і цінним?..
взагалі -
в кого право на відповідь?
в нас,
що зітліли у грішному світі доцільності
і в глупоті безнадійно хворого глузду?
чи в тОго, хто, зраджений, зрадив
й без леї не знає де розум,
навіки, назавжди духовно убогий?.. -
у червоній пітьмі
метушився розгублений він
в цій безмовності світу.
осліплений,
падав, здіймався
й, торкаючи пальцями простір,
ішов по хисткій площині,
що сповита в незбутні надії.
схаменутись не встиг
як поринув у морок відчАю... -
далі нікуди йти,
далі - край,
де немає чекання.
сотні тисяч людей
зазирало за край той!
зазирає і він...і дарма!
там пустеля і вічність у нескінченності тиші...
там із давніх давен
всіх народів шляхи
утворили мереживо
дивних тонких візерунків буття.
у зеніті безодні - клубок
з павутинних блискучих кругів -
в серцевині клубка
безнадійності чорна пустеля
і ніч небуття... і мовчання..........
1995-96рр., 2011-12рр.
