10.01.2013 23:36
for all
238 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Богдан Дєдок

Брате-вітре

Зірви, брате-вітре, плоті останки

З промерзлих моїх кісток.

Можливо, не жити мені до світанку,

Й наступний - останній мій крок.


Підійми, брате-вітре, душу мою,

Щоб востаннє я глянув униз,

Де я бігав дитиною в милім краю,

Підійми, брате-вітре, й спинись.


На даль горизонту в літньому полі,

На верби над ставом сумні,

На могучі дуби, на стрункії тополі,

Хоч раз дай поглянуть мені.


В останні хвилини на світі земному

В безсиллі впаду я на сніг.

В нічній далині, невідомій нікому,

Під небом чужим я поліг.



Полтава, 10.01.2013

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 11.01.2015 14:37  Анна Ольтенберг => © 

Надзвичайно проникливий вірш! "Зірви, брате-вітре, плоті останки З промерзлих моїх кісток", - так тільки чоловік може написати! 

 11.01.2013 23:25  © ... => Деркач Олександр 

дякую) 

 11.01.2013 12:28  Деркач Олександр => © 

Дуже сподобалось! 

 10.01.2013 23:27  Олександр Новіков => © 

дякую)) уже розтолкували. якось провтикав я момент флеш-беку)))) 

 10.01.2013 23:22  © ... => Олександр Новіков 

дія відбувається зимою, а два середні стовпчики - то спогади про літню пору) 

 10.01.2013 22:48  Каранда Галина => Олександр Новіков 

так тут же і йде якраз протиставлення вмиранню тепер тут і життю, що було тоді і там... я якось так сприйняла, в стилі кобзарської пісні - думи якось... 

 10.01.2013 22:40  Олександр Новіков => © 

ну тематика, я так розумію, згідно амулету на шиї. в цілому, сподобалося, от тільки про зрив плоті більш до зими тягне, а горизонт в літньому полі. ну то моє, суб"єктивне)))