Колобок
частина 8 Монолог стежинки, по якій котився колобок
Я вузесенька стежина,
З лісу аж до ганку.
Іноді лиш по ожину
Баба пройде зранку.
Тож роботи не багато,
Рідко мене топчуть,
Бо ледачі дід і баба
В ліс ходить не хочуть.
Ось лежу собі, дрімаю,
Думаю про вічне…
Раптом кругле щось плигає,
Явно не столичне…
Так, якесь дешеве їдло,
По мені стрибає,
І в кущі плигає підло,-
Від когось тікає.
Вибігають баба й дід,
Топчуть мою душу.
Немов пси, шукають слід…
Їх терпіти мушу.
Ну а жовтий той кругляк
Вже далеко скаче,
Ще й співає «Скік та скак!»
Весело неначе!
Хоч перепічка й пісна,
Але ж пахне хлібом.
ЗвіринА уся лісна
Позбігалась слідом.
Заєць – то іще нічого,
Кілограм чотири…
В вовка стільки самі ноги…
Топчеться щосили.
Ну, лисиця обережно,
Лагідно ступає…
Але,- мамочко! - ведмідь же
Мене доконає!
Спориші всі потоптали,
Кігтями порили!
Краще б таки звірі мали
Не ноги, а крила.
Ледве день пережила цей,
Й зосталася ціла!
Моє щастя, що надвечір,
Хліб той таки з’їли.
Діду й бабо! Бережіть ви
Свої й мої нерви!
Кулінарні ви облиште
Ліпити шедеври!
Лубни, 25.01.13
