Уже не мій
По старій пам’яті цілуєш мене в губи
Ах світе, світе, як же ти змарнів!
Під звук плачу хилюсь тобі на груди,
Та без жалю, ти сам того хотів.
Слова – то фальш, а ти ними усіяв
Свою промову до розбещених царів..
Ти став повією, та чи про це ти мріяв,
Коли твій батько Всесвіт постарів?
Гангрена рук, ти став для неба ціллю,
Я вже спиваюсь за майбутній упокій,
На твоїх скронях шкіра вкрилась цвіллю,
А я сміюсь, бо ти уже не мій.
2011
