Сиротина

з рубрики / циклу «Про долю»

Закувала зозуля в лузі на калині,

Як-то важко жити в світі сиротині,

Як зозуля, мати на світ народила,

І самотню доню вона залишила.

І серце не краялось, душа не боліла,

Вона своє дитя зовсім не любила.

Чужим людям ручки свої простягає,

А що є десь в світі мати того і не знає.

Першим кроком чужі люди, за неї радіють,

Що Бог дасть щасливу долю тихесенько мріють,

Кому скаже вперше мамо, і хто приголубить,

Ну, а мати, як зозуля, по світі десь блудить.

А хто батько того мати напевно не знає,

Ця зозуля все потіхи для себе шукає,

Не одне ще те дитятко в утробі загубить,

Себе одну на цім світі вона лише любить.

Але роки швидко, швидко молоді минають,

Ті зозулі про самотню старість забувають,

А тоді кому потрібна та зозуля-мати,

Як-то буде вона свого віка доживати.

Стануть дуже, дуже довгі і безсонні ночі,

До світанку не прикриє вона свої очі,

Душа буде порятунку в зозулі шукати,

Ну буде кому склянку води їй подати.

Закувала зозуля, заспівав соловейко.

Не в одної сиротини заболить серденько,

Заболить серденько, душа заридає,

Про своє сирітство завжди пам’ятає.

м. Славута,