а на останок - жменя снігу,
зимою день у світ зітхнув -
перегортає білу книгу
і зазирає у весну... -
там прокидається кохання,
душі стихії, вись небес,
у квітах, в райдугах світанок
і роси трав, і сонце плес,
і шум вітрів, дощі у грозах,
сади квітучи, пташки спів... -
але багато за порогом,
у дні достатньо ще снігів -
зійдуть поки но потічками,
проблема буде мокрих бут,
додасть ще клопоту нам з вами
із ожеледецею бруд.
ще у тумані в мерзлий ранок
сріблястий інею політ
і листя перше ще не гляне
із бруньки гілочки у світ...
та задивився день у книгу,
вже закохався у весну -
не тямлячи, він жменю снігу
нам завірюхою сипнув.
