Корилася, молилася
з рубрики / циклу «Про долю»
Корилася, молилася
Та доля глузувала,
А може, то наснилося,
І ніч той сон забрала.
Нехай іде він за ліси,
Іде в чорну багнюку,
А вона вмиється з роси
Та матиме науку.
Не снилося, судилося
Все те пережити,
Їй щастя так хотілося
Та щиро полюбити.
Прийшло кохання, як той цвіт,
Голубкою літала,
У вісімнадцять своїх літ
Вперше покохала.
Солодких поцілунків смак
Ще досі відчуває,
Та трапилося все не так,
А серденько страждає.
Душа, як пташечка тремтить,
Немов у сільці б’ється,
Хоча б побачити на мить
Серденько розірветься.
Корилася, молилася,
Рана заживала,
На все життя зневірилася,
Та більше не кохала.
м. Славута,
