Як востаннє
Муляв подих у скроні,
Тремтів обпікаючи шкіру
І тіла безсоромні
Торкались, не знаючи міри.
Міри теплому сонцю,
Що спалює, сліпить в азарті
Світ в тонкій оболонці.
Ці втрати нічого не варті.
Варті тисяч життів
Хоч одні щиросердні стосунки,
Щоб не йшов, а летів
Упиваючись щастям, як трунком.
Трунком слів і мовчання,
Незмінністю правил і звичок,
Кожен раз, мов востаннє
Летіти, як серце покличе.
м.Кривий Ріг, 25.03.13
