Скарги опудала
Не знаю, що в мені не так,
Та між розлогих крон,
Я на городі, мов вітряк
Відлякую ворон.
Невже насправді я страшне,
Як кажуть всі, мабуть…
Чому ж тоді усі мене
Опудалом зовуть?
Чи може все за мій «прикид»,
Обноски і баняк,
У одязі такому вид,
Не кращий мав би всяк.
Вдень і вночі я тут стою,
І мокну на дощі,
Летять на голову мою
І мухи, і хрущі…
Чому ж бояться всі пташки,
Мов привида, мене,
Ви придивіться лиш, дружки,
Я добре і смішне.
Люблю і зорі, і траву,
В душі ж бо мрійник я,
Я з вами серцем оживу,
Та доленька моя
Стоять на грядках, мов вітряк,
Щоб зберегти врожай,
На всих наводить переляк:
«Гай, гай, мерщій тікай!»
(2000р)
