Не плач, не бійся, не проси
Не плач, не бійся, не проси
У долі зайвого прощення.
На дні чужої самоти
Ти віднайдеш своє спасення.
Цих днів буденних суєта
Заполонила світ до краю.
Чомусь на серці пустота,
Та я себе вже не картаю.
Розвій ті міфи, що колись
У пам’яті закарбувались.
Як ті мости, що розвелись
І так уже навік зостались.
І кровоточать рани ще живі,
Напевно, їм вже не загоїтись ніколи.
І як не дивно, але ми самі
Напророкували свої долі.
Ми так боялись запізнитись,
Щось не зробити чи забути, …
І немає вже причин, щоб злитись,
І що було, тому уже не бути.
