Ми навчилися жити...

Ми навчилися жити

При роззявлених пащах люків,

Періодично провалюючись під асфальт,

Обварюючись окропом,

Гублячи колеса, ноги і голови

На сміттєзвалищах  середмісних ярів.

Нас нічим не здивуєш і вже не злякаєш.

Ми звикли до страху

Будь-якої миті бути викинутими з власної хати,

Якщо комусь дуже сподобався краєвид,

Що відкривається з нашого вікна.

Вмикаючи увечері новини,

Ми щоденно готові

Послухати вісті з фронту.

З фронту боротьби за виживання,

Яку веде кожен українець окремо.

Знову сьогодні комусь не пощастило

Виграти битву за життя…

Сумно зітхаємо,

І перемикаємо канал…

Бо надто не хочеться

Уявити в тій каналізаційній ямі

Себе…

Краще мріяти,

Як гарно ти сам зміг би 

Розсмішити коміка… 

А назавтра хтось із нас піде

Й зніме кришку з найближчого люку,

Щоб здати його в найближчому пункті

Прийому металолому,

Який належить синові

Майора міліції...

Треба ж якось виживати в Україні...

Всім.... і кожному - окремо...

Лубни, 30.04.13