Зозуля
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Жила-була на світі жінка бідна,
І четверо дітей ростила в чумі,
Для заробітку всім малиці шила.
Хоч плата була часто жалюгідна,
Все над шитвом схилялася в задумі,
Хоч як трудилась тяжко, не тужила.
А діти підростали неслухняні,
Не прибирали навіть за собою,
Лінились, бруд наносили знадвору.
На пустощах чи навіть на обмані
Корила мати, сповнена журбою,
Та хто там її слухав в скрутну пору.
Хвороба раптом жінку підкосила,
Не мала змоги опиратись лиху,
Хоч очі до роботи все схилялись.
Дітей по хмиз сходити попросила,
Для чаю розтопити трохи снігу,
Та діти хто як може відмовлялись.
Один сказав, що валянки десь ділись,
Раптово шапка в другого пропала,
Взялись і менші одіж десь ховати.
Аж раптом всі в «загублене» врядились,
Що при здоров’ї мати їм надбала,
Й надвір гуртом побігли пустувати.
Що ж, хворій допомоги марно ждати –
Пішла сама й зібрала хмизу трохи,
Із в’язкою до чуму ледь добилась.
Хмиз для вогню взялася розкладати,
Та чай зігріти вже не мала змоги,
Бо в дивну мить зозулею зробилась.
Малиця обросла рябеньким пір’ям,
Із чуму ввись злетіла птаха-мати
І руки вдаль крильми полопотіли.
А діти в страху бігали подвір’ям,
Гукали найдорожчу й наздогнати
У запізнілім каятті хотіли.
Від чуму гнались, голосили діти,
Всі ноги збили в кров, з дороги збились,
Спинити в небі птаху все ж не встигли.
Було вже пізно, ніде правди діти.
Червоний мох пізніше в тундрі виріс
Там, де вони за матінкою бігли.
Тепер зозуля знана в цілім світі
Тим, що свого гнізда не в’є ще й досі,
А яйця, де б підкинути, шукає.
Та, заятривши сум у верховітті,
Своїх дітей, що кинула в знемозі,
«Ку-ку» журливим здалеку гукає.
_
Ненці (самоназва «ненця і/або «хасова» чи «юраки» – самодійський народ на півночі Євразії в Росії. Вони населяють величезні Євразійські терени узбережжя Північного Льодовитого океану від Кольського півострова до Таймиру. Це найчисельніший народ півночі Росії. У їх складі чітко відокремлюються дві групи – тундрові ненці і лісові ненці
Ненецька мова належить до самодійської групи уральської родини мов, також з двома діалектами – тундровим і лісовим. Традиційні релігійні уявлення ненців – віра в духів, хазяїв неба, землі, вогню, річок, природніх і атмосферних явищ..
У 1842-1844 роках під час наукової експедиції північні народи (в тому числі й ненців) вивчав відомий фінський мовознавець М. Кастрен. Результатом стало створення граматики й словника ненецької мови (опубліковано в 1854 році).
Ненці з давнини традиційно жили в чумах, займались полюванням, рибальством, оленярством, вичинкою шкір і пошиттям одягу. Переважна більшість населення до ХХ століття вела кочовий спосіб життя, пересуваючись за великими стадами оленів на нартах. Ще в царській Росії купці заповзялися приїжджати в тундру. Вони обдурювали, споювали ненців, щоб за безцінь скуповувати оленів і дорогі шкури звірів. Совєцька Росія зробила хитріше і підступніше, заграбаставши у власність і землі цього чисельного народу, знівелювавши його духовні цінності.
Ненецька казка «Зозуля» – не з веселих чи кумедних. В ній народна мудрість намагається донести до дітей основні чесноти людські, наводячи на думку, що матір треба шанувати, допомагати вдома, бути добрими і старанними. На прикладі казкової історії зроблена спроба також виправдати пташку зозулю, яка не в’є гніздо і не виховує своїх дітей.
Малиця – ненецький верхній одяг з каптуром з оленячих шкур.
