Лист виноградний
розгулялась моя фантазія,
коли порався в винограднику -
уявив собі Землю нашу,
кульку,
планетку маленьку
зеленим листком виноградним...
на лозі під вітрами і сонцем
наче карта на дві півкулі -
на одній, на оцій, що справа
небошкряби захмарні хитаються
все у склі, у бетоні і пластику.
у асфальті земля замотана,
у глибінь многошарово, міцно
і розумно,
і так обгрунтовано,
що ніяка рослинка не виб"ється
до повітря, до неба високого.
електроніка там і техніка,
промисловість брудна і чиста.
і людина в багатолюдності
для себе собі не потрібна
і живе у бетонній чашечці -
все планує, кохає, мучиться
і надію плекає вирватись
у ще більшу
простору чашечку,
із якої палаци омріяні
з усіх вікон так запросто видно
і усе, що там є, проглядається.
і плювати людині на інше -
бо в безхатченки бистро зійдеш,
в смітники і руїни втрапиш...
-...але ж це мені зовсім не треба,
я не такий як всі інші... -
розважливо думу роздумує
у бетонній крихітній секції,
в безгрошів"ї і безробітності,
і у тінях, що впали з захмар"я...
і усе тут під смогом, у сирості,
у хворобах, в сирітській бідності...
...аж прогнувся листочок в важкості,
пожовтів по краям у гнилості.
от, така ось півкуля дивна
в уяві моїй змалювалась.
а на другій... -
живуть у злагоді
із людьми, із собою, з природою.
і будівлі висотні наче,
а міста там веселі і світлі.
ні злодюжок тобі, ні брутальності.
і квіти в степах різнотравних,
а над ними мошва і бджоли,
пташкИ виспівують пісню.
дерева шумують кронами,
до неба і сонця тягнуться
міськими парками, скверами
і лісами густими, давніми,
звіриною вельми багатими.
моря і озера, ріки
усі кришталево чисті...
до речі, автівок в містах багато,
але немає заторів
на широких дорогах рівних,
без ям і вибоїн - цілих!
і ніхто тебе тут не шарпає,
і нерви тобі не висмикує -
працюй собі скільки можеш
і вибудовуй палац свій,
вселяйся у ньому, живи там -
не забруднюй лише екологію,
усвідомлюй себе людиною.
мрії завждИ тут збуваються -
тому що здійснЕнні в реальності...
і сяя зелена півкуля
аж виглядає святково
під сонцем смарагдовим блиском.
але обважнів мій листочок,
не витримав тої уяви,
яку змалював на ньому,
зірвався з лози життєдайної.
і мені так подумалось раптом -
яка ж я нївна людина!
бо ще плекаю надію
на ліпше, на щось на краще.
що злОдійство і злодІйство
колись та скінчиться,
врешті.
червень, 2013р.
