30.06.2013 00:00
для всіх
189
    
  1 | 2  
 © Адам Буткевич

Побічна дія

Розбуди із душі, що заснуло колись,

Що мене залишило прошу повернись.

Я намагався змінитись, стати як був,

Хочу повернутись, знайти що відчув.


Коли ти відчиняєш вікна, впускаєш янголів.

Демони нишком пролазять їхніми тінями.

Вони такі сильні, коли істина непримітна.

В ніч особливо, та не ранком сповненого прозріннями.


Коли ти вікна зачиняш, ангелів залишаєш.

Вони крилами б`ються об стіни кімнат.

Їм куди тікати нема, душать тіні, відзеркалення,

Ангели божеволіють, падають на підлогу, кричать.


За обрій сонце падає у інший світ,

І тіні тануть у пітьмі.

Рятують чорнила й воскові свічки.

Ми залишаємось одні.


Ми спимо, між божевільних янголів,

Вони щось тіням шепчуть вустами.

Тіні пролязять до моєї, твоєї голови,

Лишаючись до ранку з нами.


Коли вікна відчиняються, ангели спотикаючись тікають.

З обламаними крилами, позбавлені відзеркалень, тіней.

Тікають, щоб ніколи не повернутися, вони право мають.

І небезпідставно, будуть до кінця віків, боятися людей.


Янголи завжди сліпі, й блаженні цим.

Літають зависоко серед снів,

Вони завжди одні, нема спокою їм.

Як і демонам між написаних ними слів.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 30.06.2013 10:13  Оля Стасюк 

останній катрен - це щось! а щодо "Їм куди тікати нема," - там, певне, слова погубили свої місця випадково. красивий вірш.