Зозулеана...
я вже давно
зозулену лічбу
не чув.
мабуть,
лісів занадто мало...
нема кому
повідати журбу
і радість розділити з ким
немає.
підкаже хто
на скільки літ і днів
лишилося в житті моїм
кохання -
від тої миті,
як тебе зустрів
цілунком ніжним
літом у світанні.
чи довго ще
душі моєї злет
триватиме
в мелодіях від ліри?..
я у кохання
вірю як поет
і як поет
в безмежне щастя вірю.
...і засмутився -
я почув лічбу
гучним відлунням
у вербовім гАю.
короткий час
пророчий
у журбу -
утаємничив,
у собі тримаю.
там джерельце
у тим гаЮ дзвенить,
живий мій свідок
і стрункі тополі -
про те, що я
нічим не завинив,
коли відкинув
сумніви і болі...
на тебе я, зозуле, не подам
до суду, бо суди
усі продажні!
кохання ВЖЕ,
віддав коханій сам... -
тут помилилась
цього разу
пташка.
