Згасле кохання

з рубрики / циклу «Мої гуморески»

– Пам’ятаєш, бабо, як колись,

Тільки сонце зранку блись,

Ти усміхнена встаєш,

Тихо в кухню собі йдеш.

Підійдеш та поцілуєш,

Та сніданком почастуєш,

Ну, а зараз мов здуріла,

Зовсім, бабо зледащіла.

Бурчиш ходиш та сичиш,

Майже до обіду спиш,

Де сніданок, поцілунки,

Чи збирати уже клунки.

– Що ти, діду, схаменися,

Та на себе подивися,

Став горбатий та старий,

Сичиш, мовби лихий змій.

Як сніданком пригощала,

І шалено цілувала,

То була на те причина,

На всі п’ять ти був мужчина.

А тепер сопеш, як міх,

Розбирає лише сміх,

Не такі ще ті літа,

Ще в душі я молода.

Йди вже лазню натопила,

А вода велика сила,

Йди швиденько кістки пар,

Та води лини на жар.

Я зайду в туман, як пава,

Буде нам обом забава,

Крекче дід та злазить з печі,

Час попаритись до речі.

– Може, бабо, все це й так,

Я забув кохання смак,

Якщо вийде щось у нас,

Буде, бабо, геть атас.

І ти швидко не дрімай,

Я чекаю пам’ятай,

Візьми пиво та рибину,

Я помию тобі спину.

м. Славута,