Болить

Як зустрілися з тобою,

Світу стало мало.

Позбірали вранці роси, що сріблом упали.

І тримаючи за руку, розганяв мій смуток,

Ту журбу, що була в серці,

Грів зморену душу.

Та недовго роса була, недовго лежала.

Серце болить, душа плаче,

Темінь знов настала.

Ой навіщо ж ти з`явився?

Навіщо втішався?

Казав мені, що найкраща,

А сам тільки грався.

Мені б зразу зрозуміти,

Як все починалось.

Ти ж казав мені, що вітер

І будеш літати.

Я ж повірила у тебе

Любила душею.

Коли стала нецікава

Ти злетів у небо.

Не сказавши на прощання,

не змахнув рукою.

Залишивши тільки спомин...

Вмилася сльозою.

Як я бігла в своє поле,

Як же я кричала,

Як тягла руки до неба,

Та сліз вже не мала.

Не забуду я ніколи, 

І простить не зможу.

Жалько тільки, що знайдеш ти знов оту хорошу.

Яка буде горнутися,  в душі  відкриватись,

Та незнатиме, що вітер може помінятись.