Розмова з дубом
Столітній дуб на пагорбі стоїть.
Стара кора від часу зашкарубла
Й ховає в собі згадки лихоліть,
Осколки й кулі у глибоких дуплах.
Він пам`ятає війни і страхи,
Він пам`ятає сльози і розстріли,
Він пам`ятає спалені дахи
І проводи нещасних до Сибіру.
Він не забув героїв, що під ним
Загинули, обнявшись, на гранаті.
Й йому дісталось, та розвіявсь дим -
А їх нема.., лиш він лишивсь стояти.
Усе він пам`ятає, не забув,
Колише віти, як кошматі брови,
Сказати хоче. Я то-то відчув
Й обняв старого, наче поздоровив.
І так мене вразила тишина,
Що враз настала у могутній кроні.
«Не повторіть!» - благала нас вона -
«І не умріть, нехай вас Бог боронить!»
