Довгий подих

Стежина моя-життя.

Вигаптована шовком мрій.

В`ється в небо вона,

Чути спів солов`їв.

І терниста була.

Ноги в кров, але йшла.

Колючки на трояндах,

І у шмаття душа...

І шукала я берег, у човні з кришталю.

Розколовся, розбився й не залишив сліду.

Павутинка легенька, що торкнулась очей,

Все загоїлось з часом,

Та вуста без речей.

І зробилося пусто...

Думала, що дійшла,

Опустилися руки.

Ні! Невже віджила?

І стежина так рівно рушником розстелилась.

Чути спів солов`їв! Шовком мрії!

Здійснилось!