Жалюгідна пенсія

з рубрики / циклу «Про долю»

Солодкий сон полонив душу,

Та ковдра тепла і м’яка,

Вже прокидатися я мушу,

Ось нісенітниця така.

Невже за вік не заслужила,

Все працювала, як той віл,

В одне держава всіх стулила,

Не вистачає геть вже сил.

Вони заможні та пихаті,

На горб кредити наш беруть,

Втоптали жінку – тому раді,

Була ж вірша не в тому суть.

Неправда серце навпіл крає,

Зрівняли всіх одним катком,

Душа з образи вилітає,

Хто був рабом, той є рабом.

Вона живуча – все здолає,

Народить в муках, то пусте,

Казну державі набиває,

Той віз важкий все волоче.

Вона сестра, дружина, мати,

Тітка, доня та бабуся,

Невже так треба зневажати,

За вас я Богу помолюся.

Щоб дав вам розум та повагу,

Кого рівняєте і з ким,

Закордоном пенсія в розвагу,

А в нас луна церковний дзвін.

В умовах цих, хто доживе,

Де заробити, куди йти?

Досить писати – стало зле,

Прости їх, Господи, прости!

м. Славута,