Кохання не вберіг
з рубрики / циклу «Про долю»
Життя минуло оце так,
Усі казали, що дивак,
Забув кохання давно смак.
А він кохав щиро любив,
Любов ту в серці він носив,
Не зрадив – він її не вбив.
Коли йшло сонце спочивати,
Він не хотів лягати спати,
Було про що йому згадати.
Її, як море, сині очі,
Колись палкі кохання ночі,
Душа геть вилетіти хоче.
А він її одну кохав,
Розлука поряд та не знав,
Любов свою оберігав.
Та не зберіг – злі язики,
Несправедливі геть плітки,
Кохання вбили залюбки.
Кому розвага, насолода,
Чужого серця їм не шкода,
Кістки помити є нагода.
А він відрікся від усіх,
Вже скроні засипає сніг,
Кохання вбили – не вберіг.
м. Славута,
