Минуле кохання
з рубрики / циклу «Про долю»
Кричав та їй було пусте,
Вона того не чула,
Як відрубала – годі вже,
Тебе я вже забула.
А він кохав, як тільки міг,
Та світ згасав щоднини,
У серці спомин лиш беріг,
Та разом вдвох світлини.
Життя пливе, немов вода,
За роком рік спливає,
Але у тому лиш біда,
Її він ще кохає.
Траплялися йому жінки,
Теплом обігрівали,
Та не такі були п’янкі,
Влади над ним не мали.
Лишився сам світлини брав,
Та довго милувався,
За що життя так зіпсував,
За що так закохався.
м. Славута,
