19.02.2014 21:42
18+
254
    
  7 | 7  
 © Олена Вишневська

До кОли будемо?

До кОли будемо?

До кОли будемо в пітьмі шукати винних?

Ще скільки свіжих чорнозем прийме могил?

Хіба не бачимо як ділять поклітинно

Єдине ціле, розтираючи у пил?


Шматують, ріжуть… Травлять, наче ми собаки.

За срібні нитки долі тягне ляльковод

І в прірву пекла, бо вже брат іде на брата,

Все швидше котиться зневірений народ.


Йому б пісні співати щирі калинові

Про українську щедру душу і любов,

Та все ніяк не скинути вінець терновий –

Церковні дзвони відбивають тугу знов…


Не люди наче ми , а світу покривало,

Вкривають ноги босі всі, кому не лінь.

Кому ще може видатись зухвалим,

Що ми піднялись після тисячі падінь?!


Але не чути слів… стріляє  брат у брата…

Горить столиця. Чути в небі сойки крик.

А біля тину вдома все чекає мати,

Дружина, діти…Не вернеться чоловік...



19 лютого 2014 р

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.02.2014 14:50  Лідія Вєтрова 

крик душі... але по іншому зараз не буває!

 20.02.2014 12:35  Володимир Пірнач => © 

Дуже класно.
Сподобалося.

 19.02.2014 22:01  Ганна Коназюк 

Гарно написала, Оленко! Щемно, боляче до сліз...

 19.02.2014 21:45  Суворий => © 

Брат в брата не стріляє... Лише потвори стріляють в беззахисних людей... Як казав колись Даніла Багров одному недоумку на звертання "брат": Не брат ты мне, гнида черножопая... І в Україні брат в брата не стрілятиме. Не дочекаються...

Video YouTube

 19.02.2014 20:51  Деркач Олександр => © 

Гарно...

 19.02.2014 19:07  Світлана Рачинська => © 

...

до сліз... щемно...

 19.02.2014 18:15  © ... 

Не рогаті і не хвостаті... Та ні, Таню, такі ж я к ми...

 19.02.2014 18:02  Тетяна Белімова => © 

Важко читати... а ще важче бачити на власні очі...
Чим заслужила наша нещасна Україна таке горе???