До кОли будемо?
До кОли будемо в пітьмі шукати винних?
Ще скільки свіжих чорнозем прийме могил?
Хіба не бачимо як ділять поклітинно
Єдине ціле, розтираючи у пил?
Шматують, ріжуть… Травлять, наче ми собаки.
За срібні нитки долі тягне ляльковод –
І в прірву пекла, бо вже брат іде на брата,
Все швидше котиться зневірений народ.
Йому б пісні співати щирі калинові
Про українську щедру душу і любов,
Та все ніяк не скинути вінець терновий –
Церковні дзвони відбивають тугу знов…
Не люди наче ми , а світу покривало,
Вкривають ноги босі всі, кому не лінь.
Кому ще може видатись зухвалим,
Що ми піднялись після тисячі падінь?!
Але не чути слів… стріляє брат у брата…
Горить столиця. Чути в небі сойки крик.
А біля тину вдома все чекає мати,
Дружина, діти…Не вернеться чоловік...
19 лютого 2014 р
