Венерині черевички
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
Чарівний і цікавий світ квітів. Напевне нема жодної людини, якій би не подобались ці створіння. Квіти... Вона була закохана в них, і вони відповідали їй взаємністю. То був її світ. Світ яскравих барв, ніжних пелюсток, музики цвітіння. Колись той, хто живе поруч вбив і розтоптав все її жіноче бажання. Вона майже змирилась, замкнувшись в собі, довіряла лише своїм квітам, які з ранньої весни до пізньої осені втішали і розуміли ЇЇ...
Вона була вкрай здивована, тим, що прочитала на маленькому листочку відривного календаря. "Дуже рідкісний голарктичний вид. В Україні зустрічається спорадично й одиничними екземплярами у лісовій частині країни. Зокрема в урочищах та передмістях"... Вона не могла помилитись, той рідкісний підвид українських орхідей зростав там де мешкав Він... Доля подарувала Їй зустріч з тим, хто поступово наповнював Її життям, коли Їй здавалося, що Вона вже ніколи не буде цікавою...
Вона завжди знаходила хвилинку, щоб потеревенити із знайомою продавчинею кіоску "Союздрук." Пригощала кіоскерку шоколадкою, а та у відповідь віддавала Їй старі непродані газети. Хтось здивується - Навіщо? Та то було відоме тільки Їй. Та звичка перечитувати старі газети залишилась ще з юності. Так сталось, що Її мама не витрачала час на розмови, в яких навчають якою повинна бути жінка. Вона була одягнена, нагодована, вихована, як то кажуть - Все, як у людей, щоб створити уявлення про благополуччя сім`ї. А того ніжного інтимного, що хотілось почути не від когось, а саме від мами, не було. Тому Вона десь мріяла, десь сама знаходила відповідь, десь чула, десь хтось вчив...
- Насамперед, жінка повинна бути цікавою, це Вона запам`ятала на все життя. Її перша робота, перший колектив, саме в ньому колежанка яка була майже в раз старша за Неї, навчала Її, жіночим премудростям. Старша ніколи не втомлювалась повторювати, що жінка, як красиво накритий і сервірований стіл, до якого треба вміло подавати страви. Що повинно бути в міру і гіркого і терпкого, солоного і солодкого. Щоб коштуючи кожне блюдо, відчувати смак чогось нового, відкриваючи цікаве, незабутнє. Жінка повинна бути мрією. А до чого ж тут газети? Відповідь надзвичайно проста. Коли люди сидять за столом, вони ведуть розмови. От ЇЇ так сказати вчителька навчала ЇЇ, щоб бути в курсі всіх подій, треба сходити в перукарню, і допоки чекатимеш коли тобі зроблять зачіску, перечитати газети і журнали які там зібрались. Ото і вся таємниця. Загалом в тих газетах можна було вичитати навіть про те, що минуло вже, як кілька років. Щоб бути в курсі всіх подій, бо жінка повинна бути цікавою...
Зараз з цим набагато простіше, ввімкни інтернет, і черпай інформацію, але та звичка про старі газети, залишиться з Нею назавжди. Вона це знала.
- А інтернет і справді знадобиться - подумала про себе. Яка красива і водночас містична назва, у тих квітів про які Вона прочитала. Екран висвітив пояснення. Та ще й не одне, аж дві легенди говорили про ту казкову назву, тієї краси.
За першим приданням Венера і Адоніс ховаючись від дощу у затишок дерев, вдавались до любовних утіх. Золоті черевички в які була взута богиня лежали на землі. Богів не помітив смертний чоловік, але він помітив оті золоті туфельки, хотів їх підняти, не встиг, ті перетворились на чарівні квіти. Красиво, як же красиво. Вона уявляла собі, тих закоханих Богів, їхні бажання, і все то супроводжувалось музикою дощу. Дощ... І Він і Вона люблять дощ, і навіть на відстані вони посилають одне одному цілунки з кожною крапелькою дощу. Чекання. Важко? Буває так нестерпно, так боляче, так несправедливо. - А ти сядь перепочинь, так як втомлена Венера, коли вона забрела у ліс - промайнуло в думках. - Наберись сил... Уяви собі ту красиву жінку, яка спочиває в тому чарівному лісі. І хай то тільки легенда...
Ліс привітав Богиню співом солов`я, небо зробилося голубим високим морем, вітерець лоскотав босі ніжки, а її черевички стояли поруч у шовковій траві. Вона їх забуде, і та тендітна взуванка перетвориться на квіти. І назва тим квітам буде на честь Жінки-Богині. Венерині черевички.
- Намріялась? Перепочила? От і добре. Стало легше - всміхнулась сама до себе.
Вона не боїться Його втратити. Вона боїться стати нецікавою. Боїться стати вичерпаною. НІ! Вона вірить, що колись те чекання закінчиться, і ховаючись від дощу в урочищах і передмістях, де цвітуть ті українські орхідеї, у тій шовковій траві, Вона залишить свої черевички...
.gif "{#}")
Яка зворушлива красива історія! Губіть черевички, бо ж знайдене жіноче щастя цінніше будь-яких черевичок, навіть Венерених!