Вона роздягається повільно
Смак ванілі на губах,
Це, коли уже не можеш
Повернутися назад
Марійка Бурмака «Це не тільки шоколад»
Вона знову затіяла цю гру! О! Вона роздягається повільно… У притлумленому світлі одинокої оплилої свічі, що кидає дивні, неправдоподібно видовжені тіні у різні кути кімнати, вона рухається повільно. А ти? Ти знов «під забороною»? Чи у полоні цього її трохи деспотичного бажання (руками не чіпати! ні! лише дивитися!), цього її танку (а музику відбиває твоє прискорене серце, пульсація якого є незвичною, невпізнаною навіть для тебе?).
Вона роздягається повільно, граційним рухом відкидає те, що щойно прикривало її, і ти лише на хвилю відриваєш свій погляд від неї, аби простежити траєкторію польоту цих дивних її речей (речей, бо ти так і не вивчив їхні чудернацькі назви!) Її довге волосся, спеціально перекинуте наперед, прикриває те ніжне, майже цнотливе, яке щойно ледь просвічувалося двома рожевими цяточками крізь темне грайливе мереживо. А ти? Ти хотів би відкинуте її волосся і накрити ті цяточки своїми долонями? Накрити їх, м’які і пружні водночас, чи може, доторкнутися до них вустами? Ти б цього хотів? Правда ж?
Вона роздягається повільно. І лише тонкий і довгий червоний шалик лишається на ній, і це її довге волосся, спеціально перекинуте наперед (це утруднюю твій перегляд? і ще ти весь час думаєш – до чого він, цей її червоний довгий шалик?).
А ти? Ти повстав проти її заборон? Ти агресивний і трохи роздратований? Ти хочеш встати і показати їй, хто насправді господар цього дійства? Але дві ніжні долоньки лягають тобі на плечі і твої вуста накриває її тепле дихання… Вона роздягалася для тебе!
Київ, 8 березня 2014 року
