Подих
Безслів’ям сухим пахне подих,
Думками блукає в безодні пітьми,
А слідом за ним – ростуть сходи,
Від краю, подалі, відносять вони.
Ні шелесту листя, ні звуку живого.
В цім лісі лиш подих – важкий і сумний.
А далі? А далі все знову і знову,
Блукає десь поряд, той подих терпкий.
І ніби рядками ось цими, що кожен,
Для себе їх в скроні плекає дітьми,
Шматками рве тихо, всміхається подих,
Клекоче у горлі, а в серце – шпильки.
Безжально й ненависно він з усім згоден
В іржавих очах його – ніби стальний,
Живе лиш туман, що глибше безодні,
Такий, як і був – до болю густий.
