Не сторонні
Хто вони? Не друзі, не коханці,
І причин немає для безсоння:
Філіжанка кави рано вранці
В кожного своя теплить в долонях.
Дім, робота, клопоти по колу.
В неї – інші, він же сам по собі,
Не тому, що не кохав ніколи –
Не відчув на смак найвищу пробу.
Він для неї більшим вже не стане,
Бо насправді нікуди вже ближче.
За лахміттям, що ховали рани,
Він розгледів в ній свою окличну.
За буденно-звичними речами
Ці стосунки видавались хворі,
Та в одній тональності звучали
Струни рідних душ в мінор мажорі.
Просто дві шовкові нитки долі
Зав’язались вузликами в банти,
Ніби не навмисно й мимоволі.
Випадок у морі варіантів.
Просто не все рівно йому часом,
Що між ребер в неї аж до щему.
Просто не відмовить вона «пасом»
І завжди в’їжджає в його теми.
Хто вона для нього: сонця сонях,
Рідна, подруга? Для неї хто він?
Лиш притулок в бурю міжсезоння?
Чи квітневого фантому спомин?
Та коли в мережі телефонній
Затяжні гудки не змінить голос,
Він для неї – зовсім не сторонній,
А вона – його магнітний полюс…
11 квітня 2014 р.
