12.04.2014 13:08

лише 18+

197

2 | 3

 © Ірина Червінська-Мандич

КОРАБЛІ

(дилогія)

І

 

Я маю корабель з крильми –

Його вчора принесла стара поштарка –

Тета Дарка.

Він умістився в сірникову коробку,

Він має душу і міру

Вітрів у вітрилах.

Його флагштоки бачили те,

Що вам і не снилось

У жодній реальності.

Його шпангоут боровся, як лев,

Щоб проштрикнути наскрізь

Усі дев’ять цунамі.

Його такелаж не раз обривався

Посеред моря

У десятибальний штиль.

Закінчилися його рейди –

Вчора столяр Семен під мухою

І під каштаном

Приробив кораблеві крила

Із цвіту сушених акацій…

Я тримаю його на долоні,

Він тріпоче залатаним клівером

І сушить на сонці рангоути.

Праве крило повисло,

Ліве – дивиться косо,

А до каризни моїх очей

З носа морського коня

Здичавіло всміхається Гея.

ІІ

 

Ви думаєте, що сонце – це сонце?

Це – круглий корабель, НЛО.

Ви дійсно мислите, що

Кожного ранку бачите небо?

Це – звичайна 3D-анімація

Із багатьма невідомими.

Вам втуляють на вулицях,

Що Рай – це дошка пошани,

А Пекло – лише на картинах Босха?

Озирніться нарешті –

Наша тюрма – персональний кредл,

І всі – кораблі інформації

З наспіх прибитими крилами

Бухим криворуким столяром –

Міра така запобіжна,

Бо руки уже дотяглись

До знань нестандартних (?!) колись…

11.04.2014