Кохання не вмирає
з рубрики / циклу «Про долю»
Листи писав, а тоді рвав,
Втекло багато вже води,
Адресу він ще пам’ятав,
Та змило вже дощем сліди.
Давно травою заросла,
Ота протоптана стежина,
Вона ще юною була,
Тепер для іншого дружина.
А він кохає і до нині,
Листи, мов сповідь кожен день,
Соловей співає на калині,
А він не чує тих пісень.
Палке не страчене кохання,
Усе життя до неї йшов,
Здолало геть його страждання,
В серці розраду не знайшов.
Самотність точить, мов іржа,
За що ті муки, він не знає,
Скотилася скупа сльоза,
Чому ж кохання не вмирає?
м. Славута,
