Зустріч.
спогад, навіяний блюзом.
Микола Чат.
мелодія блукає у струні.
і раптом пригадалося колишнє...
дощем від неба, подихом у листі
блюз наливає ніченька мені.
з минулого забутого вже дня... -
там ліхтарі на вулиці в тумані,
в кінці якої я стою примарний,
закоханий такий у тебе я.
стривожилося серце мені враз
отим сумним коханням нероздільним -
тепер від нього я давно вже вільний,
але ж воно палким було у нас.
і наче мить майнулися роки -
вже друзями зустрілися з тобою,
а спогади стискаються до болю,
як до твоєї я торкнусь руки.
-...чому не я?.. - спитати я посмів.
сказала іронічно -...був надійний.
мене ж тягнуло більше до розбійних,
до наглих і вже з досвідом "самців"...
і посміялись з тОго разом ми,
і за кохання випили нетлінне,
яке, на жаль, частенько швидкоплинне,
не гріючи, згасає між людьми.
...ти зараз в закордонні...знати б де...
а я отут - за чаркою у барі
про те, про се в компанії "гутарю",
про наше сьогодення не просте.
і важко так, і темно на душі,
і майбуття усе якесь примарне...
а як твої там європейські мандри?..
у нас тут загостилися дощі...
