У коників лункому тріскотінні...
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
В духмяний шелест трав’яних колось
Із виру хмар огненне сонце впало,
І враз від вітру, що війнув недбало,
За обрієм крайнеба зайнялось.
Звелася ніч у зорянім вінку,
Стривожена загравою ясною,
І вогкого туману пеленою
Пожежу тамувала палахку.
Лишились тільки хмари в вишині
Уривками палаючої миті,
Та ще суцвіття трав, росою вмиті,
Щось шелестіли в запашному сні.
А сонце тихо мліло між імли
У коників лункому тріскотінні,
Та й згасло. Перелякані лиш тіні
У безвість бур’янами побрели.
