Теленкар
до віршувань в окупації.
ця революція
збила його з пантелику -
на лицях і вулицях
бачив істерику й крики
і розхристані душі
у задушливій цій ноосфері
вітер в повітрі розлущив,
розвіяв йому
під замкнені двері -
він розвора з руїн,
люди кидАють у нього камінням
і стріляли услід,
але влучити в нього не вміли -
він був за межею країн,
він утік до садів,
заховався в чарівні раї
і, утішений там, він радів,
заблукав у наїв -
на теленці там грав
і, на крилах злітаючи в небо,
все оспівував світ
і дівочу красу,
злотокосую вроду, бо знав -
це потрібно,
так треба...
і здрімнути приліг
у вИсокостельних хоромах,
де відлуннями стогін
і сміхи, і хори -
та розплющити очі не зміг...
спочиває в захмар"і
у зморі.
