06.08.2014 15:52
for all
192 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Кицька Ірина

Натхненна дощем...

В обійми теплого, липневого дощу,  

Впаду в обійми, з насолодою вдихнувши,  

І в круговерті тих думок я закричу,  

Та крикну мовчки і зостанусь непочута… 

А краплі тихо грають за вікном,  

Мелодію сердець чиїхось, тільки з сумом… 

Хтось зігріває душу приторним вином,  

Але не тоне так як я в роздумах. 

А я тону….у спогадах тону,  

Та опираюсь палко! Хочу тиші. 

Та спогади безжально топлять тишину,  

Спонтанно й грубо її заглушивши. 

І знову захлинаюсь у думках, 

П"ю теплий чай і насолоджуюся небом. 

Задумана, спокійна, та печаль,  

Все огортає душу, немов тіло пледом,  

Я піддаюсь, і поринаю з головою,  

У вир думок, у спогадів країну,  

Й заговоривши тихо, сама із собою,  

Сиділа мовчки, так і ще годину… 

Годину, другу, вже й дощу нема, 

У роздумах я втратила лік часу,  

Чай охолов, та і печаль сумна,  

Пішла від мене, втративши прикрасу… 

Публікації: Кицька Ірина

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 07.08.2014 15:31  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую,приємно чути.Так згідна.... 

 06.08.2014 23:51  Панін Олек... => © 

Гарний вірш, чуттєвий. Можна не залишатись непорушним під невагомим тягарем спогадів, можна тихенько, довго йти, коли, здається вже неможливо рухатись. Така подорож потроху розсмоктує душевний неспокій. Так кожного дня, довго, вперто, важко...Ліки здебільшого гіркі.