Натхненна дощем...
В обійми теплого, липневого дощу,
Впаду в обійми, з насолодою вдихнувши,
І в круговерті тих думок я закричу,
Та крикну мовчки і зостанусь непочута…
А краплі тихо грають за вікном,
Мелодію сердець чиїхось, тільки з сумом…
Хтось зігріває душу приторним вином,
Але не тоне так як я в роздумах.
А я тону….у спогадах тону,
Та опираюсь палко! Хочу тиші.
Та спогади безжально топлять тишину,
Спонтанно й грубо її заглушивши.
І знову захлинаюсь у думках,
П"ю теплий чай і насолоджуюся небом.
Задумана, спокійна, та печаль,
Все огортає душу, немов тіло пледом,
Я піддаюсь, і поринаю з головою,
У вир думок, у спогадів країну,
Й заговоривши тихо, сама із собою,
Сиділа мовчки, так і ще годину…
Годину, другу, вже й дощу нема,
У роздумах я втратила лік часу,
Чай охолов, та і печаль сумна,
Пішла від мене, втративши прикрасу…
