З серця шалом упереміш
Ноктюрн
Згубило сонце сукню полум’яну
В пухнастому сум’ятті ковилу
І в постіль покотилося духмяну
З трав шелестких за обрію імлу,
В намітку загорнувшись присмеркову.
Нуртує пристрасть сонячну нестримну,
Багрянцями стікає небосхил,
У мить, що непідвладна часу плину,
Натхнений вітру подихом ковил
Нашіптує ледь чутно колискову.
Тебе чекаю, де мітелок хвилі
Сном сонця сходять в тіней міражі.
Не заблукай у росянім свавіллі,
Бо в шелесткому прихистку душі
Роси від крапель сну не відокремиш.
Іди аж поки відгукнеться в тиші
Мелодії відлуння чи плачу…
Вслухайся в звуки тиші найніжніші,
Мій сон відчуєш. Чуєш? Чуєш-ш… Чу…
Схлип ночі з серця шалом упереміш.
