В небі очей твоїх…
Чому ти говориш про мене у третій особі?
Я ж поряд, хіба ти не бачиш, не чуєш мене?
І сльози чому проливаєш при кожному слові?
Раніше раділа, а зараз обличчя сумне...
Зажди, ти про мене говориш в минулому часі?!
Я тут!.. Я у небі очей твоїх! Ти ж бо - мій рай...
Даровані мною троянди засохли у вазі.
Чому їх не викинеш? Ну ж бо, давай, викидай?!
Стривай, що ти робиш: мої перечитуєш вірші?
Ти ж їх не любила раніш, особливо ось ці:
Про тебе, про наше кохання, річниці всі наші...
Чому розглядаєш обручку свою на руці?..
Здається мені, починаю усе розуміти:
Я завжди з тобою, та поряд не буде мене...
Без мене, кохана, ти мусиш навчитися жити.
Я житиму в небі очей твоїх, щастя моє.
