До...
Пастельно, тьмяно вітрами в двері
Нечутно кроків ані скрипу канителі
Пісками часу усі сліди покрито
І мала б пам`ять знати, та ліміт забито...
І ніби досить, і нічого вже не треба
Не треба ні глибин, ні світла, ані неба...
Наїлась байдужості, жорстокості, безглуздості і ліків часу...
Потроху, крок за кроком, не все і не одразу...
Із ніг до голови оманою байдужості покрита
Душа ж в росі, жива, омита, сподіванням оповита…
Почути лише б кроки, порухи ключа в навішаних замках на самім дні душі
Настіж двері, свіжі вітри і тільки горизонти і немає жодної межі...
Сьогодні, завтра, чи прийде колись
Там, де світи переплелись...
2014 р.