Багряне небо
Вкотре там на сніданок багряне від пострілів небо,
Натще кілька ковтків розіп’ятого криком повітря…
І на зміну птахам перелітним, поглинувши щебет,
Розлітаються кулі свинцеві в кривавій палітрі.
Там за безцінь зливають пульсуюче серце країни.
Мінус тисячі сонячних променів – безвісти… вбито…
Хрест на лінії долі не тільки того, хто загинув:
Сиротіє земля, наче в голод затоптане жито.
Скоро трави червлені завіє студена пороша.
Вкриє рани обвітрені білого пуху перина…
Тільки сни не прийдуть від такої гостини солодші.
Скільки «опадів» випаде там – не докажуть в новинах.
Попри правду гірку в серці сторожко теплиться віра,
Що нарешті закінчаться вибухи штучного грому…
Там здавалось не раз, як з Малого Ковша понад міру
Зорі тихо стелили жадану стежину додому…
22 жовтня 2014 р.
