Світлана Холодна Так буває...
А я за тебе рада…рада?
Мабуть, бо ти тепер не сам.
І це не зрада, правда?
Як кажуть- "не судилось" нам…
Та все ж буває зрине спогад...
ти й на пероні тисячі людей,
З Душі ніяк не вирву погляд
і нас...нестримний шал ночей.
Палкі вуста, тепло долоні,
мене ти як ніхто пізнав…
Тепер- чужий, не мій, сторонній…
А стати ж найріднішим мав…
Ще поболить... переживу, нічого,
знайду я сили далі йти,
Ми розійшлись… я вибрала дорогу.
Та ні, дорогу вибрав ти…
12.11.2014 09:42 Олена Вишневська => © |
 Чуттєво |
12.11.2014 08:52 Тетяна Белімова => © |
 Згодна із Наталею. "Посторонній" - це русизм і його використання знижує звучання Твоєї поезії, Світланко, оскільки робить з мови суржик. Можна переробити так: "мені сторонній". Взагалі з мовою можна гратися до безкінечності (шукати нові й нові слова, записувати почуті цікаві, аби потім використати їх у своєму творі))) Вдосконалення - це постійний процес. Ми всі, не залежно від нашого рівня майстерності, продовжуємо шукаємо нових виражальних засобів! Тут варто прислуховуватися до порад))) Форма має швидко набрати більшої рельєфності, бо ж у тебе, Світланко, є поетичний талант))) |