11.11.2014 21:51
для всіх
355
    
  2 | 6  
 © Світлана Холодна

Так буває...

з рубрики / циклу «Про любов...»

А я за тебе рада…рада?

Мабуть, бо ти тепер не сам.

І це не зрада, правда?

Як кажуть- "не судилось" нам…

Та все ж буває зрине спогад...

ти й на пероні тисячі людей, 

З Душі ніяк не вирву погляд

і нас...нестримний шал ночей.

Палкі вуста, тепло долоні, 

мене ти як ніхто пізнав…

Тепер- чужий, не мій, сторонній…

А стати ж найріднішим мав…

Ще поболить... переживу, нічого, 

знайду я сили далі йти, 

Ми розійшлись… я вибрала дорогу.

Та ні, дорогу вибрав ти…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.11.2014 09:42  Олена Вишневська => © 

Чуттєво

 12.11.2014 08:52  Тетяна Белімова => © 

Згодна із Наталею. "Посторонній" - це русизм і його використання знижує звучання Твоєї поезії, Світланко, оскільки робить з мови суржик. 

Можна переробити так: "мені сторонній". Взагалі з мовою можна гратися до безкінечності (шукати нові й нові слова, записувати почуті цікаві, аби потім використати їх у своєму творі))) Вдосконалення - це постійний процес. Ми всі, не залежно від нашого рівня майстерності, продовжуємо шукаємо нових виражальних засобів! 

Тут варто прислуховуватися до порад))) Форма має швидко набрати більшої рельєфності, бо ж у тебе, Світланко, є поетичний талант)))