Без слів
Я все більше мовчу…
Знаєш, тиша моя значно гірша неволі в кайданах.
Красномовна
І так безнадійно вглядається в вікна розбитих світів.
Там дощів – досхочу!
Пам’ять з аркушів літніх майструє складні орігамі,
Безумовно
Вважаючи кращими ліками час. А для нас – й поготів.
Я б змогла кілька фраз,
/Навіть цілу виставу/ банально про те, як сумую.
Тільки тиша…
Ця тиша мене прихистила, як рвалися сильні вітри.
І тому в сотий раз
Я «пробач» і «кохаю» з тобою, як завше, римую.
Заколишу
Мовчанням вітри – тільки потім зі мною без слів говори…