27.11.2014 12:15
Для дорослих (18+)18+
371 views
Rating 5 | 2 users
 © ТЕТЯНА ЛІСНЕНКО

Слава героям

Сьогодні мені прикро, і я від болю плачу, 

Хоч маю силу й волю, і жінка сильна я.

О, як же дуже мало я в цьому світі значу, 

Для неньки - України – лише мачина я.

Та часто в цьому світі чогось не розумію, 

Питань завжди багато. А відповіді де?

І хто сьогодні чесно відповісти зуміє?

Хто сховану дорогу до миру віднайде?

Коли і хто зріднив «держава», «мир» і «право», 

Або «вогонь» з’єднав з холодним словом «лід»?

Все так звучить несміло, принизливо й лукаво, 

На тлі життя сьогодні – нещирість, зло і стид…

А час нові віщує життю глибокі рани, 

Старим напастям ми ще не забули лік…

Не скупимось на шану безстрашним ветеранам, 

Сторінки ті і подвиги – в серцях у нас повік.

Тепер відкрив нам ворог страшну сторінку свіжу, 

Й занурились по шию ми в війни холодний вир.

І миті злі смертями серця нам навпіл ріжуть, 

А ми у своїх душах вигойдуємо мир.

Війна і мир – антоніми, дві крайності сьогодні, 

Такі страшні обличчя і очі у смертей!

Та йдуть бійці-синочки в коричневу безодню, 

Щоб захистить батьків і край свій, і дітей.

Але чи край чарівний вони свій захищають, 

Чи, може, бізнес чийсь, крокуючи в вогонь?..

І перед боєм всі провини пробачають, 

Солоний піт юнацький стираючи з долонь.

Життя одне, безцінне, пройшлись по ньому танки, 

(А хлопці ж юні, красені, і зовсім молоді!)

І вже воно – на пласі, усеньке, без останку, 

Й ніхто не в силі «Ні!» сказать страшній біді.

І йдуть бійці-соколики усі в нерівну битву, 

І косять кулі хлопців: стріляє «Смерч» і «Град».

«О Боже милий! Господи! Почуй святу молитву», 

Шепоче вкотре тихо поранений солдат.

І фото сина бережно до Краматорська віз, 

Неначе відчував він, що то останній раз…

В бою упало фото в глибоке море сліз, 

І стихла пісня люблена… І зупинився час…

А Краматорськ горить. І вчора він горів, 

А чорний ворон вістку стривожено носив…

Гіркі й пекучі сльози в скорботних матерів:

«Хто в гості теплим літом «братів» сюди просив?»

…А сад отой у пам’яті так фруктами ряснів, 

Боєць його лишати не мріяв, не хотів.

Тепер – печальна тиша і вицвіли пісні…

Мабуть, не тому Богові молитву шепотів…

На серце руку зболену він немічно поклав, 

Не бачив вже ні неба, ні літньої краси.

Лиш Гімн про себе стримано в знемозі заспівав, 

І з болю зуби стиснув; «О Боженько, спаси…»

Дружина там кохана, у рідному десь краї, 

Ні-ні, вона торкає тепер його чола!

А він і досі любить, і досі він кохає, 

Вона ж йому одному серденько віддала…

І мама там, далеко, уся його родина, 

А як його чекають всі рідні із війни!

Жорстокий, прикрий часе, і ти, лиха година, 

Його в цім чорнім горі сьогодні не вини.

Він все зробив, що треба, не опустивши руки, 

У двадцять п’ять квітучих не шкодував життя.

Боявсь із рідним краєм він підлої розлуки, 

Та не зронив ні слова, ні сліз, ні каяття.

І тільки скроні вицвіли, немов у полі жито, 

Байдужим стало біле і молоде лице…

Як підло й рано, й прикро життя юне убито, 

Колись і його синові розкажуть про все це...

Я стану на коліна, здійму у небо руки:

«О Господи, помилуй, спаси і захисти!..

Не хай навіки згине і підле зло, й розлука, 

Нам зайві домовини, і зайві нам хрести…

«Борітеся – поборете!», - навчав Шевченко істини, 

Не даймо злому ворогу ні міста, ні ріки!

Які ж високі подвиги! Їм вічно жить, воістину!

Тож СЛАВА всім ГЕРОЯМ! Вовіки й навіки!

м. Ромни 25.11.2014




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.11.2014 10:17  Тетяна Чорновіл => © 

Слава Україні! 

Публікації автора Таїсія

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо